Міжнародне дійство Країна Мрій представляє
 
Український Лицарський Епос
Концепт та реалізація - Олег Скрипка
Запрошенні - Тарас Чубай, Тарас Компаніченко, Хорея Козацька,
Сергій Солоний, Зоряний Корсар.

 

«Козацтво! Лицарі! Трояни!» – так звертався до своїх воїнів Еней, моторний парубок Івана Котляревського. Великий письменник добре знав цю загадку – загадку про оце триєдинство суті Українського Лицарства. Так і є: наш лицарський співаний звичай тягне свої витоки від доісторичних боянів, через гуслярів в княжій бойовій дружині і до вже ближчих нам кобзарів-характерників. На жаль, тема Українського Лицарства, а відтак і Епосу тієї доби для нас, правнуків невдячних – «темні віки». І тому поняття лицарства в пересічній уяві насамперед пов’язується із замками, громіздкими латами, з европейським невмитим середньовіччям, і тільки-но для горстки більш утаємничених – ще й зі співаною культурою трубадурів та менестрелів при вельможах. Словом, будь з чим, тільки не з Вкраїною. Наче лицарська доба нашу землю взагалі минула! Ось залишаються «поза зоною досяжності», наприклад,  відомості про те, що представники запорозького козацтва вважали себе лицарями Мальтійського ордену.

Козак з кобзою за плічми, воїн-співець – цей образ постав не з голого каменю. Своїми витоками він сягає ще до рішів – співців-брахманів арійських славнів Рігведи. Степове воїнство разом з іншими, на той час вже минулими індоевропейськими традиціями успадкувало явище співців лицарської слави. Безпосередній пращур козацьких кобзарів у Русі – співець князівської дружини, віщий Боян (образне уособлення тисяч безіменних військових співців-дружинників), що свої віщії персти на живії струни накладав, звеличуючи славу київського великого князя та його непереможної дружини. Княжі бояни були питомо нашими відповідниками кельтських бардів, варязьких скальдів, французьких труверів та германських мінезинґерів. Кобзарі 15-18 ст. не тільки всотали традиції дружинного епосу Русі, але й Розвинули, підняли силу українського пісенного слова.

З плином тисячолітніх віх Український Лицарський Епос зазнав перетворень від долітописних билин, дум, через кобзарсько-козацькі наспіви, і своєрідно вилився в середині XIX ст. у мистецьких вивершеннях Великого Кобзаря – Тараса Шевченка. Таким чином, жевріє надія, що нам вдасться і далі утримати ниточку тяглості наших поколінь. А значить, Майбутнє у нас – буде! І буде новий Епос.