ВИСТАВА ТЕАТРУ ШОКУ НА 2 ДІЇ
Переклад  —  Степан Пасічник
Сценарій, режисура, концепція світлового оформлення  —  Андрій Жолдак
Сценографія і костюми  —  Татяна Дімова/Тіта (Болгарія), Тетяна Медвідь, заслужений діяч мистецтв України
Художник по світлу  —  Володимир Мінаков, заслужений працівник культури України
Звукорежисер  —  Марія Голубнича
Технічна група  —  Олександр Лаврунов, Раїса Олєйникова, Тетяна Півненко, Тетяна Узун, Володимир Хмельов
Виставу веде помічник режисера  —  Олександр Азбукін

ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ
Шухов Іван Денисович —  Володимир Маляр, народний артист України Композитор  —  Леонід Тарабаринов, народний артист СРСР
Жінка-смерть  —  Агнеса Дзвонарчук, народна артистка України
Коментатор подій —  Ольга Красильникова, Олена Москалець
Майор медслужби —  Петро Рачинський, заслужений артист України
Старша санітарка —  Галина Каран 
Санітарка  —  Тетяна Гриник, Ірина Кобзар, Тетяна Турка
Безіменні в'язні експериментального табору
Мужики —  Григорій Афанасьєв, Едуард Безродний, Андрій Борисенко, Роман Жиров, Юрій Євсюков, Олександр Ковшун, Дмитро Петров, Григорій Штаркман 
Баби  —  Людмила Платонова, народна артистка України,
Олена Качан, заслужена артистка України,
Світлана Соловйова, заслужена артистка України
Майя Безродна, Ірина Волошина, Галина Євсюкова, Лариса Луніна, Олена Приступ, Вікторія Спесивцева (лауреат Премії ім. Олександра Довженка, актриса Національного академічного театру ім. Івана Франка, Київ), Оксана Стеценко, Оксана Шопіна 
Діти —  Наталія Голубнича, Марсела Забашта, Тарас Ковшун "Жолдакова версія роману Солженіцина <…> стискає світ до розміру табору. Неможливо відрізнити в’язнів від наглядачів. Це подібні до звірів істоти, що часом мають гротескні вуха зайців. З них іноді зривають одяг, женуть по клітці, дають копняка чоботом, відкидають у повітря... Табір означає животіння на найнижчому енергетичному рівні...».  

 Барбара Леман (Газета «Die Zeit», Німеччина, 2004)
"Я виріс на книжках Солженіцина... Деякі глядачі, колишні в’язні ГУЛАГу, казали мені, що моя постановка передає сутність ГУЛАГу... Не можна лишатись байдужим до героя Солженіцина".              Андрій Жолдак

"Мета розбиття тисяч яєць на сцені, метафора тисячі нереалізованих життів – звернути увагу на легковажне сприйняття сенсу власного життя... Я тут не для того, щоб догоджати публіці, а для того, щоб її приголомшити".
Андрій Жолдак

"Жолдак знайшов свій стилістичний матеріал у сюрреалістів та їхніх попередників. Де Кіріко, Макс Ернст, Рене Магрітт – натяків чимало. Зі смаком і блискучою силою фантазії він варіює простори мрій".
Вернер Штрелец (газета „WAZ”, Німеччина)

"Жолдак розриває естетику потоку кадрів. Кадри постають, преображаються, безперервно змінюють одне одного".
Вернер Штрелец (газета „WAZ”, Німеччина)

 "Для українського театру такий громохкий режисер – те саме, що кокосове дерево, яке раптом виросло посеред картопляного поля.
Що з ним робити? До чого прикласти?"
Марина Давидова (газета „Известия”, Росія, 2003)