"Мене завжди вабили відмінності між зовнішнім, видимим і тим, що приховано всередині. Позаяк зриме зазвичай асоціюється з очевидним, логічно було б саме у видимому шукати свідчення того, що відбувається всередині. Попри власну звичку стежити у люстрі за найменшими проявами того, що коїться глибоко всередині мене, така логіка час від часу починає здаватися мені занадто крихкою.

У своєму полюванні на цілісність я щоразу гублюся в часі, забуваючи, що справжня цілісність можлива лише в минулому, а зовнішня форма оманлива, більше того - мертва. Найвиразніші прояви зовнішнього - не більше, ніж мара. Справжнє завжди визріває осторонь очевидного, або очевидно логічного. Те, що видається беззаперечним, не може бути логічно доведено, бо ірраціональну міфічну впевненість у непохибності здорового глузду насправді ніяк не обгрунтовано. Логіка постійно вимушена долати саму себе. Іноді здається, що її справжність взагалі походить з нічого, з пустки.

Мій метод аналізу зображуваного об'єкту видається мені самій досить логічним, або радше таким, що віддзеркалює мої спроби пошуку закономірностей, які виявляють усю хибність того, що вважають за правило. Я починаю вести зображення із найбанальнішої форми або жесту, потім руйную їх там, де виправданість та логічність роблять їх заслабкими, блукаю деякий час усередині під уламками і, нарешті, знесилена, реконструюю форму, відбудовую її знову. Іноде те, що я зображаю, може здаватися таким, що не має жодної причини взагалі бути. Найчастіше мою увагу прикуто до випадковостей. Випадковість, своєю чергою, свою ж власну випадковість визнає як справжню причину. Важливим стає неважливе зовні, позбавлене жодних ознак виправданості.

Я прагну усунути все, що виправдане логікою, бо закономірне зовні зазвичай нічого не пояснює, а навпаки - тільки маскує найцікавіше..."

Влада Ралко. Київ, 2008