...Як бачимо, навіть на старому глобусі можна відшукати неходжені стежки. Щоправда, для цього варто "сразу смазать карту будня, плеснувши краску из стакана", і вже по тому, наче бог з машини, задоволено глянути на справу рук своїх. Ну, може, не зовсім рук, оскільки люди накартинах Юрія Соломка використовують інші інструменти любові до Батьківщини. Адже Батьківщина, як знати - де тобі добре, а від кохання кращає повсюди: від Москви до самих до окраїн. Себто, від Києва до Нью-Йорка. Хай там як, але наразі маємо своєрідне "одомашнювання" ландшафту, що проступає крізь палімпсест тривожної історії з географією. Розкинувши руки, ризикуєш втрапити в пуп землі, немов у пахву коханої.

Адже що рухає сонце і світила? Правильно, відсутність "контрацептивної" логіки в процесі виплеску творчої енергії. І тому в тілесній картографії Соломка все так близько... Точніше, тісно. Руки, ноги, материки. Обличчя, сховане за мапою Близького Сходу, немов за паранджею. Раніше як було? Усе тіло - це родимки і ластовиння. А тепер? Як сказав би поет - маленька Африка, маленька Європа, маленька Америка, великі очі моєї сімнадцятилітньої дочки...

Іншими словами, життя жорсткіше. Саме в цьому полягає відмінність ніжного інструмента кохання від скам'янілих стереотипів. Тож Соломко не шкодує почуттів до географії, збурюючи "материкове" громаддя смислів і вкладаючи "тело молодое, не-знакомое" на м'яке трансконтинентальне ложе. Так, дружба не знає кордонів. Так, коїтус, нарешті, коїться.Утім, суть не в тоталітарній метафізиці. Головне - закохані в Соломкане зісковзують з глобуса! А якщо і шубовснуть, то обов'язково в безодню пристрасті й океан екстазу, а не в прісну геополітику.

Зауважити при цьому, що цінність такої метагеографії визначається ідеологічною релевантністю щодо політичного дискурсу, звичайно, можна. Але чи варто відволікатися? Змучена метафора наразі відпочиває.

Ігор Бондар-Терещенко